Transcarpathia Vacation Wardrobe, ІII

It's easy to find part I and part II as the title photo is the same. In the photo, I gave hearts to the garments already mentioned in all three parts.  

Першу  і другу частини знайти легко, бо титульне фото те саме. На цьому фото сердечками я відмітила той одяг, про який згадується в усіх трьох частинах.

...

Спілкування з природою відбувалося в ідеальну для фотосесій погоду, трохи похмуру з очікуванням дощу. На нас чекали Маковиця, традиційні  Синевір та Шепіт, і ще якісь місця, які я проспала в автобусі. Здається, я в той день перевдягалася двічі, поки ми вийшли з номера, зрештою, вбралася в джинси і сорочку, щоб і не змерзнути, і не перегрітися, раптом вийде сонце; не вийшло, до речі. Це був день приголомшливих краєвидів. До того витягом я каталася у Ворохті та на Буковелі, але підйом на Маковицю мене справді вразив, тут у мене, як і в потязі, знову було відчуття, наче я в якомусь кіношному світі. Дорога на Синевір виявилася асфальтованою, йти було недовго, але я все одно вкрилася потом і захекалася, як це завжди трапляється, коли мені треба тельопатися вгору. На озері мені сподобалася  атмосфера: незважаючи на помітну кількість людей, відсутність інтимного єднання з природою не дратувала, і абстрагуватися від усіх і всього було доволі легко. Ще у нас було передбачене спілкування з тваринами, але ми з подругою, як мешканки міста з найкращим в Україні зоопарком, позадирали кирпи і пішли замість того на каву та ще позаглядали у різні злачні місця.

...

Наступного дня на прогулянку можна було брати з собою валізу, бо погода була саме такою класичною з анекдотів, коли треба вранці одягнути сорочку, кофту, куртку, а потім все по черзі знімати і носити або в торбі, або в руках. Тому, що дуже логічно, я одягнула сукню, а зверху дощовик, китайський, дощовик мого виробництва теж існує, але лише у вигляді тканини. Дощик таки крапав, і це було саме то для блукання парком Шенборна у Воєводино: романтично і поетично. Потім в Лумшорах я нарешті залізла відмокати в чан, давно хотіла спробувати -  не розчарувалася, і, якщо нагода трапиться, обов'язково полізу знову. По поверненні в готель настав час майстер-класу з варіння бограчу. Ну, як майстер-клас. Пан Василь, наш "гід", готував, а зацікавлені особи тинялися навколо з вином, грушовицею або блокнотами і слідкували за процесом. Потім на терасі готельного ресторану накрили стіл, і всі, кого запрошували і кого ні, зібралися на обід.

...

В Мукачеві ми були двічи. Перший раз організованими туристами з класним гідом, який спочатку трохи втомлював своїми інтерактивами в замку Шенборна, але потім, коли ми своєю блискучою ерудицією та критичним мисленням переконали його, що вміємо читати і писати, вже в Паланку поступово перейшли на простіший і цікавіший рівень спілкування. День був доволі жаркий і паркий, але я, як не дивно, вгадала з сукнею і почувалася комфортно. Як я вже казала, в таких місцях гуляти з кваліфікованим екскурсоводом набагато привабливіше. Адже лише в супроводі захопливої розповіді відчуваєш, що місце оживає, наповнюється історичним гоміном та традиційними байками для наївних та не дуже туристів. А сама  Ілона Зріні зі своїми політичними та любовними інтригами надійно стовбить собі місце в якійсь зі звилин мого головного мозку. Нас, звісно, культурним ізмором не візьмеш, тому в замку не залишилося місця, в яке б ми не зазирнули, включно з яскравою виставкою іменитого місцевого художника десь на самому верхньому поверсі. На саме місто часу залишалося небагато, та і вражень на той день було вже достатньо, тож ми пішли смачненько поїсти і, авжеж, випити винця теж. 

To be continued...