Transcarpathia Vacation Wardrobe, Final

I started working on a new dress and it surely will take time to make it as the pattern is quite troublesome for me. But I see I have to finish my vacation story to make my consciosness free and ready to focus on a new project entirely. So here it is, the final part of my Transcarpathia Vacation Story. 

Links: Part I, Part II, Part III.

Я розпочала роботу на новою сукнею і на це точно піде час, оскільки модель, як на мене, морочлива. Але бачу, що маю закінчити свою відпускну історію, щоб звільнити свідомість і цілком зосередитися на новому проєкті (кого я хочу надурити, все, що я хочу після виходу на роботу, це "піти втопитись у річці глибокий" ). Тож, ось -  заключна частина про відпустку в Закарпатті. 

Покликання: Частина І, Частина ІІ, Частина ІІІ.

...

Про "Квітку Полонини" ми нічого не знали, тільки бачили дорогу до неї з вікна автобуса, поки нам не порадили завітати до її дендропарку, бо там є де погуляти і на що подивится. Гугл повідомив, що це 3-4 км від Поляни, і ми вирішили туди пройтися пішки, а повертатися попутним автобусом, щоб заразом ще і перевірити чи реально звідти кудись дістатися міжміським транспортом. Якщо б прикласти на карті лінійку від ліжка в нашому номері до входу до дендропарку і провести пряму, то мабуть, так і було б 3-4 кілометри, але ми в той день, насправді, находили 15 (п'ятнадцять). Вибір футболки та штанів для прогулянки був логічним, бо ми ж збиралися йти по "диких" місцях і хотілося захистити ноги, але невдалим, бо йти нам довелося по гарно вимощеному тротуарові, а потім по не менш комфортній витоптаній стежці  в тіні яблуневих дерев за декілька метрів від дороги, і в тих штанях можна було зіприти. Парк і справді вартий того часу, який ми там провели: красиво, затишно, охайно, місцями вигадливо та ще і смачно, бо що ж то за відпочинок без кава-брейків та коктейлів. Як вже можна було здогадатися, поверталися ми теж пішки, бо що ж там іти, а на вході до Поляни ще і зачекінилися біля таблички, про яку мабуть лише місцеві знають, "Я  ❤ Поляна".

...

Є у нас традиція, якщо можна так назвати бажання другий рік поспіль, раз на відпустку пообідати свіжовиловленою рибою. Тож наступного дня ми вирушили на пошуки форелі. З реклами ми дізналися про два заклади в яких ця розвага доступна і попрямували до того, що подалі від нашого готелю, щоб нагуляти апетит перед обідом. Господарство ми знайшли, навіть спостерігали за процесом ловлі риби, але, виявилося, що ми нагуляємо ще більше апетиту, бо відчинений для неорганізованих туристів в тому закладі лише бар, яким ми, звісно, і скористалися, аби, принаймні, насолодитися краєвидом з його тераси. Цього разу я була розумніша, і одягнула лляну сукню-каптан, про яку Vogue написав, що вона ідеальна для спекотної погоди (ну, не про мою, а взагалі). Форель ми знайшли в самій Поляні, в ресторані на озері поблизу нашого готелю. 

...

До Берегово ми дісталися з групою бажаючих скупатися в тепер вже  береговських термальних водах, але,  by default, тобто " за замовчуванням", ми пішли своїм шляхом, адже мені сильно кортіло подивитися містечко, і я точно знала, що воно варте прогулянки. Дві години, які триває сеанс в басейні, нам виявилося цілком достатньо, щоб зрозуміти правильність нашого вибору. Більше того, саме в цьому місці спрацював ефект культурного шоку завдяки тому, що моїй подрузі нагально знадобилося до вбиральні і по її вигляду було зрозуміло, що єдиний можливий крок ми зробимо лише в напрямку найближчої кав'ярні, в який і можна буде освіжитися. Вочевидь, в хід історії втрутилася сама доля. Адже зайшли ми в С.У.П. (Сучасна Українська Поезія), кав'ярню-книгарню  з найпривітнішим у світі персоналом, якоюсь неймовірною богемно-бібліотечно-артистичною атмосферою та ще і смачними напоями. Шок від несподіванки і захват від простору: місце, в яке я природно вписалася в своєму тропічному костюмі  - у власниці, яка, почувши захоплені вигуки, вийшла нас привітати, виявився ще і бренд одягу, її яскраві речі висіли на невеличкому кронштейні. Навіть якщо б тут наша прогулянка і закінчилася, я б була задоволена на всі 100%. Звісно, я не могла не підтримати такий заклад і, крім кави та морозива, ще купила у них дві книжки, після чого, як ми їхали додому, валізу я вже могла лише тягнути.

...

Передостанній день ми присвятили променадові по самій Поляні. Зелені виявилося навколо стільки ж скільки і в лісі, тож у відповідній сукні, почувалася там точно мавкою, хоча і досвідченою.

...

Другий візит до Мукачева відбувся в останній день подорожі, адже потяг у нас був увечері, тож часу було вдосталь щоб, на відміну від першого разу, нарешті подивитися місто, яке за прощальних відвідин справило зовсім інше враження і вже увійшло в галерею спогадів як таке, куди, за нагоди, можна і повернутися. Бодай, щоб знову скуштувати запечених тертих пляциків з грибами у вершковому соусі в ресторані "Бограч":-) 

Дякую, Закарпаття! 

Тепер вже - додому.

The end